Валерія Лосюк, переможниця конкурсу Міс Українська Діаспора 2012, вирушила з візитом в Україну. Як відомо, Валерія 6 років живе у Каліфорнії, проте її батьки проживають неподалік Чернівців у містечку Малий Кучурів. Як зізналася Валерія, вона давно мріяла про поїздку до рідних, і саме цього літа її мрія здійснилася.

Одразу ж на другий день свого перебування у Києві Валерія поїхала до дитячого будинку “Надія” у місті Прилуки, куди привезла  подарунки та необхідні речі для дітей-сиріт, закуплені організаторами конкурсу Міс Українська Діаспора. А Благодійне об’єднання студентів і аспірантів Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка люб’язно допомогло Валерії здійснити цю благодійну місію.

У дитячому будинку “Надія” живе більше 60 діток віком від народження до 4 років, серед них є сироти та дітки, позбавлені батьківської опіки, а також діти-інваліди і діти з вадами.  Маленькі вихованці вже давно чекали гостей і, навіть, приготували святковий концерт.

“Мене переповнювали емоції, важко знайти слова, щоб окреслити все те, що я відчувала, побачивши оченята цих діточок. Але моє серце заспокоїлося тоді, коли я зрозуміла, що всі працівники того дитячого будинку є дійсно щирими людьми і дарують сиротам свою ласку і тепло. Діти зробили для нас концерт, вони танцювали, розказували віршики… Це надзвичайно талановиті дітки! В кінці конерту вони подарували нам листівочки, де було написано:

“Дякую тобі, я буду згадувати про тебе, і мріяти про наступну зустріч і ще… подаруй мені, будь ласка, іграшку. Цілую тебе”.

Тоді у мене потекла сльоза”, – розповіла Валерія.

Триколісні велосипедики, самокати, теплі ковдри, фрукти, засоби гігієни, побутові речі і ще багато подарунків від української діаспори і Благодійної організації ІМВ отримав дитячий будинок “Надія”.

“Ми ходили по всіх кімнатах дитячого будинку. Спілкувалися і бавилися з дітками, і тоді дуже багато діточок називали мене мамою. Це було настільки емоційно, що було важко стримувати сльози. Більшість дітей були усміхнені – вони були справді раді бачити гостей. Ми відвідали і важко хворих дітей-інвалідів. До кожної кімнати ми принесли подаруночки і пригощали діток фруктами. Вони з таким апетитом їли банани, намагалися швидко проковтнути. Я заспокоювала діток: “Не поспішай, їж повільно. Хочеш, ми тобі ще дамо?”, – згадує Валерія.

Як розповіла Катерина Сербіна, представник Благодійної організації ІМВ і аспірантка Інституту міжнародних відносин, їх організація допомагає дитячим будинкам вже 10 років.

Катерина Сербіна

“На даний момент є 9 установ, з якими ми постійно працюємо. Три з них – це дитячі будинки, де живуть дітки від народження до 4 років, всі інші – це старші дітки. Дитячі будинки знаходяться у Київській, Чернігівській, Сумській областях, 100-200 кілометрів від Києва. Займатися цим почали викладачі в Інституті міжнародних відносин і потім передали цю справу студентам та аспірантам. Ми постійно збираємо речі, іграшки, проводимо благодійні акції, концерти, аукціони, збираємо гроші і закуповуємо все необхідне у дитячі будинки. І потім ми стараємося перевіряти, чи подарунки залишаються у дітей”, – розповіла благодійниця.

Проте, за її словами, існує проблема подальшої долі цих сиріт, адже після 4 років проживання і майже родинного догляду у дитячому будинку, цих дітей переведуть у різні школи-інтернати або лікарні. Тому директор дитячого будинку пані Надія, лікар за освітою, справді переймається цією проблемою і неодноразово просила чиновників змінити процедуру і дозволити діткам жити у дитячому будику хоча б до шкільного віку, щоб уникнути психологічних травм і не розлучати з вихователями, яких дітки називають мамами.

Вихованці обласного дитячого будинку “Надія” в м. Прилуки

Є також декілька сумних об’єктів, розповіла Катерина Сербіна. У Білій Церкві є будинок для дітей з вадами, там живе близько 80 діток і вони всі хворі на ДЦП, даунізм і багато інших хвороб, а також – будинки з літніми людьми неподалік Чорнобиля у селі Вовчків та у місті Пуща-Водиця, у які студентська організація також навідується.

“Що ж до старших діток, то ми намагаємося замовити автобус і вивозити їх у кіно, в театр. Допомагаємо зробити ремонт у приміщеннях, привозимо їм шпалери, фарби. І одяг теж привозимо!  Дітки там виглядають сумними, але вони дуже виховані. До них ми їздимо раз на місяць, проводимо різноманітні майстер-класи, щоб хоч якось відволікати їх. Постійно зв’язуємося з ними по-телефону. Проте, дуже жаль саме старших діток, бо у маленьких є шанс на усиновлення, а старші лишаються самі”, – зізнається Катерина.

Валерія Лосюк,  Міс Українська Діаспора 2012, також розповіла, що їй жаль було бачити цих дітей з такими сумними очима, попри те все, що вони мають біля себе дуже хороших людей, вихователів, які оточують їх добром і ласкою. “У мене виникло бажання якомога більше творити добра. Хотілося, щоб люди, які відмовляються від власних дітей більше не робили цього. Це настільки важко дивитись на сиріт. Бо діти – це майбутнє нашої країни. Ви знаєте, я тепер думаю, що коли матиму свою сім’ю, я би дуже хотіла всиновити дитинку”, – зізналася красуня з діаспори.

Валерія Лосюк – Міс Українська Діаспора 2012. Фото: Максим Прокопів

У своєму інтерв’ю “Сніданку з 1+1” Валерія розповіла, що наступного року хотіла б повернутися на Батьківщину назавжди. Валерія зауважила, що це її третя подорож у Київ, але саме цього разу вона побачила столицю зовсім іншими очима: “Я закохалася в це місто. Чудові київські пейзажі, архітектура – мабуть, це найкраще місто в усьому світі! Я в певній мірі зрозуміла, що це мій новий дім, і в майбутньому хотіла б жити у Києві.”

“Бути Міс Діаспора – це велика відповідальність для мене. Багато моїх шанувальників, висловлюють надію на те, що я принесу добро для України і українців. Тому я намагаюся робити все можливе і гідно нести титул Міс Українська Діаспора”, – зізналася Валерія.

Фото: Благодійної організації ІМВ і Сергія Литвиненка.